Стаття в газеті "Сільські новини"

Є ТАКА  РОБОТА НЕПРОСТА

   Діяльність районного суду завжди викликала зацікавленість усіх верств населення Валківщини. І це не дивно. Дуже популярні зараз різноманітні телевізійні шоу за участю удаваних  суддів, прокурорів, адвокатів, підсудних та інших учасників судового процесу. Їх ролі виконують професійні актори. Такі вистави доволі схожі на справжні судові процеси, але дуже далекі від норм процесуального закону з точки зору, так би мовити, «формальностей». Заради ж дотримання прав учасників процесу такі формальності існують в діючому процесуальному законі, а робота суду на практиці значно складніша. 

   Як відомо, основними критеріями оцінки діяльності суду є кількість, якість розгляду справ та своєчасність.  За кожною ж справою стоїть людська доля, а може, і не одна. Тим і відрізняється районний місцевий суд від інших спеціалізованих судів (наприклад, господарський або адміністративний), що кожен день судді від імені держави приймають рішення, які стосуються або значно впливають на долі пересічних громадян - фізичних осіб. Господарський суд вирішує спори суб’єктів господарювання, переважно юридичних осіб, підприємств та організацій. Адміністративний суд здебільшого розглядає спори публічно-правового характеру, пов’язані з діяльністю суб’єктів владних повноважень.

   Кожного дня судді стикаються з необхідністю приймати рішення по справах, де із самого початку закладений конфлікт. Сторонні люди сприймають ці конфлікти як чергову «мильну оперу», але для учасників конфлікту від рішення суду часто залежить усе подальше життя.

   Прості приклади: розірвання шлюбу та розділ майна подружжя. Колишній чоловік намагається довести, що він все життя працював, на свою зарплатню годував та одягав дружину, дітей, а тому має переважні права на майно. Натомість колишня дружина, також маючи рацію, пояснює та доводить, що весь тягар домашнього господарства усе сумісне життя був на ній. Хоч і зарплатня була значно меншою за чоловікову, але вона, крім роботи, готувала їсти для всієї сім`ї, прала - прасувала, прибирала та порала  худобу. Здавалось би:  роби по закону, діли майно навпіл, та й справу в архів.

   Але справа в тому, що майно, набуте під час шлюбу, як правило, неоднорідне. Рухомість - худоба, меблі, машина, речі побутового вжитку та інше, нерухомість - житло, земельні ділянки, комерційні об’єкти. Було б просто, якби сторони самостійно поділили майно, в такому випадку і до суду справа не дійшла б. Складність в тому, що колишні чоловік та дружина претендують на одне й те саме майно, аргументуючи свої позиції, на їх погляд, дуже чітко та обґрунтовано.

   Суддя вислуховує сторони, досліджує усі надані докази, намагається прийняти єдине рішення, яке було б не тільки законним, але й справедливим. Закон - це категорія, на мій погляд, більш проста, ніж справедливість, адже нагадаю, що кожна зі сторін зважає лише на свої права і не бере до уваги такі ж права навіть близьких їй людей.

   Отримуючи рішення суду, одна зі сторін (а може, й обидві), як правило, залишається незадоволеною. Всі ми мешкаємо серед родичів, друзів, друзів їхніх друзів, і все це багаточисленне коло близьких осіб погодиться з думкою «скривдженої судом» людини, не вникаючи в подробиці, що суд «корумпований», суддя «некомпетентний», і так далі.

   З іншого боку, задоволена сторона серед свого кола близьких свою «перемогу» в суді пояснить вдалою роботою адвоката, власною наполегливістю, удачею. І ніхто не згадає при цьому про нормальну, професійну роботу суду.

   Чому ж люди, які були відновлені в своїх правах рішенням суду, все одно не схильні покладатись на компетентність та порядність суддів? Безперечно, причиною дійсно є саме непрофесіоналізм та непорядність окремих представників судової влади. Цього явища треба соромитися й звільнятися від нього, і не визнавати справді не можна.

   Однак не менш значущою причиною є відсутність належного рівня правової свідомості в державі. Ніхто з громадян, навіть отримавши негативне остаточне рішення найвищих судових інстанцій, не погодиться з ним та не скаже із сумом: «Закон не на моїй стороні». Натомість, підігріті «шукачами родзинки» від деяких ЗМІ, незадоволені рішеннями люди постійно примножують шквал «чорної» інформації про діяльність нібито всіх українських суддів.

   Хто бачив чи чув останній раз опубліковану в засобах масової інформації позитивну думку громадянина про діяльність суду? Невже всі, хто звертається до суду за цивільними спорами чи в якості потерпілих, не задоволені рішеннями суду? Звісно - ні. Просто одна частина людей - «незадоволених» - займає активну позицію, а інша - «задоволених», свою думку активно не висвітлює, адже будь-який візит до суду не є приємним.

   Особливо негативні емоції відчувають люди, стаючи учасниками кримінального процесу. Підсудні, зрозуміло, не бажають бути покараними у будь-якому випадку, а потерпілі, мало того, що відчули моральні та фізичні страждання від злочину, змушені ще й все пригадувати в судовому засіданні заново. Так, на жаль, і формується суспі­льна думка щодо суду.

   Звичайно, судді - не бездушні роботи, в них також є людські почуття. Але доводиться стримувати свої емоції для запобігання сумнівам серед учасників процесу щодо неупередженості суду.

   Про розмаїття ж і складність справ можна  судити хоча б зі статистичних даних за  нинішній рік. 3 початку цього року, як і завжди, Валківський районний суд розглядав справи про пограбування, хулі­ганства, дорожньо-транспортні пригоди із смертельними наслідками, крадіжки, а також вбивства, за які законом передбачено покарання у вигляді довічного ув’язнення. За результатами розгляду  107 кримінальних справ засудженим особам у кількості 35 чоловік призначено покарання у вигляді позбавлення волі на різні строки.

   Зокрема, за ст. 185 КК України (крадіжка) засуджено 13 осіб з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі на строки від 3 до 4,5 років;

   За ст. 309 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) засуджено 3 особи з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі на строки від 3 до 5 років;

   За ст. 115 КК України (умисне вбивство) засуджено 4 особи з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі на строки від 7 до 8 років;

   За   ст.    153   КК   України   (насильницьке   задоволення   статевої   пристрасті неприродним  способом)  засуджено  1  особу з  призначенням  покарання у  вигляді позбавлення волі на строк 6 років.

   Також у складі групи особами скоєно злочини, покарання за які передбачено ст. 187 КК України (розбій, спрямований на заволодіння чужим майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень), ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом), ст. 296 КК України (хуліганство), ст. 357 КК України (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства або їх пошкодження), ст. 393 КК України (втеча з місця позбавлення волі або з-під варти). Серед цивільних справ переважали спори про стягнення боргів, розірвання шлюбів, стягнення аліментів, поновлення в правах на землю.

   В усіх випадках судді та інші працівники суду робили все для того, щоб громадяни мали змогу в повному обсязі реалізувати та захистити свої права. На жаль, не всі розуміють, що суд не надає консультацій чи безоплатну правову допомогу. Для цього існують інші інстанції, в тому числі передбачена Конституцією адвокатура. Згідно з процесуальним законом суд лише зобов’язаний роз’я­с­нити громадянам їх процесуальні права та обов’язки.

   І якщо хтось із мешканців району, читаючи ці рядки, теж обуриться: «А мої права суд не захистив!», згадайте те, про що вже сьогодні говорилося: в кожній справі є задоволена та незадоволена сторони, а Закон один. І тільки він встановлює певні правила та обмеження. Закони ж і постанови, інші нормативно-правові акти пишуться не суддями, а нашими народними «обранцями», тобто депутатами всіх рівнів або органами центральної влади (Президент України, Кабінет міністрів України).

   До того ж тільки законодавчими нормами не впорядкуєш стосунки в суспільстві – потрібен належний рівень правової свідомості населення. Він же – у поєднанні поваги до закону з порядністю й моральністю громадян, в тому числі й стосовно того, кому вони на виборах довіряють стати законодавцями.

   Не обов’язково кожному з нас знати достеменно всі назви і номери законів та постанов КМУ, адже пішохід або водій, коли викидає сміття на вулиці, взагалі не замислюється, яку статтю та якого кодексу він порушив. Такі люди просто не виховані і свідомо шкодять своїми діями оточуючим.

   Отож давайте виховувати в собі повагу до Закону, поважати один одного та показувати приклад добропорядності своїм дітям. Тоді й покараних судом буде набагато менше, а добрих слів на адресу суддів – значно більше. Хоча б у день нашого професійного свята...

О. Товстолужський,

голова Валківського районного суду Харківської області.