Із історії Валківського суду

Найвідоміший зі служителів Феміди

Анатолій Федорович Коні
(09.02.1844 - 17.09.1927)

ВСТУП

У 2014 році виповнилося 170 років від дня народження найвидатнішого судового діяча, талановитого прокурора, блискучого оратора і теоретика права дореволюційної Росії АНАТОЛІЯ ФЕДОРОВИЧА КОНІ, початок кар’єри якого припадає на 1867 рік, коли його після річної практики, як помічника секретаря Петербурзької судової палати, було призначено на першу прокурорську посаду: товариша прокурора Харківського окружного суду по Валківському та Богодухівському повітах. Так 23-річний молодий юрист, випускник юридичного факультету Московського імператорського університету, потрапляє у провінційні Валки, середини XIX століття. Саме звідси, з Валок і починається його визнання громадськістю як сміливого та об’єктивного обвинувача, надзвичайно розумної, принципової, високоосвіченої і водночас душевної і справедливої людини з феноменальною пам’яттю і блискучим даром оратора.

Вплив судової реформи 1864 року на долю А. Коні

Анатолій Федорович Коні народився 10 лютого 1844 року в Петербурзі, в сім' ї, де частими гостями були відомі на той час літератори та майстри російської сцени. Таке оточення, в якому зростав хлопчик, дало свої позитивні результати у формуванні юнака як інтелігентного, зі своїми уподобаннями та передовими на той час поглядами на життя.

Маленький Толя зі своїм
батьком. Фото 1852 року

У 1865 році він закінчує юридичний факультет Московського імператорського університету і отримує вчену ступінь кандидата права. Йому пророкують видатну наукову кар’єру . Але Анатолій Федорович обирає іншу долю - суд. І цей вибір був абсолютно не випадковим.

Саме в цей час, після земельної реформи 1861 року і скасування кріпосного права, в царській Росії з'явились перші проблиски оновлення суспільства Активізується роль дворянства, було проведено земську реформу, пройшла реорганізація адміністративно-політичного управління, що значно розширювала громадянські права населення, а до управління справами повітів та міст стали залучатися найактивніші і найрадикальніші діячі широкої демократичної громадськості. У 1864 році розпочалася і судова реформа в Росії. Ця реформа була найбільш послідовною з реформ усіх попередніх років: колишній, чисто становий, закритий, суд чиновників вона замінила судом присяжних, що базувався на принципах гласності. Попередньо реформа палко обговорювалася в колах російської інтелігенції . Під впливом реформи студент Московського університету Анатолій Коні змінив математичний факультет на юридичний, а потім, з молодечим запалом, не вагаючись, відмовився від професорської кар’єри в університеті і віддав перевагу суддівству, аби на практиці втілювати судову реформу у життя. Так двадцятирічний юрист прагнув зробити особистий внесок у демократизацію російського судочинства. Адже ця реформа, як вважав сам Коні, " призвана была нанести удар худшему из видов произвола, произволу судебному, прикрывающемуся маской формальной справедливости. Она имела своим последствием оживление в обществе умственных интересов и научных трудов. Со старой судебной практикой науке было нечего делать".

Судова реформа 1864 року відмінила особливі суди для кожного стану, проголосила відокремлення судів від органів законодавчої і адміністративної влади, незалежність і незмінність суддів. Указом від 20 листопада 1864 року були оголошені Судові Статути, які вводили нові правила судоустрою та судочинетм. Згідно цих Статутів було розподілено усі суди на мирові і окружні. Кожен повіт утворював єдиний мировий округ, що поділявся на кілька дільниць і мав кілька мирових суддів та одного - почесного суддю. Мирові судді, в тому числі і почесний , обиралися повітовими земськими зборами з числа осіб, що мали відповідний віковий та майновий ценз (не молодше 35 років і володіли нерухомістю не менше ніж на 15 тисяч рублів). В окружні суди судді призначалися Міністерством юстиції. Судові Статути складалися з чотирьох законів: Заснування судових установ, Статут кримінального судочинства, Статут цивільного судочинства і Статут про покарання, що накладаються мировими суддями.

Згідно з цими Статутами розглядом дрібних кримінальних і цивільних страв займався одноосібно виборний мировий суддя, який міг оголосити зауваження, догану, накласти грошове стягнення не більше як на 300 рублів, арештувати підсудного на строк до трьох місяців, ув’язнити його в холодну на строк до одного року. Всі інші справи розглядалися на повітовому з'їзді мирових суддів, який був остаточною апеляційною інстанцією. В подальшому розгляд справ мирових суддів в порядку касації міг розглядатися тільки в Сенаті.

Як тільки-но у 1867 році у Валківському повіті було утворено три мирові дільниці, обрано мирових суддів і було приписано їх до Харківського окружного суду, сюди, у Валки, регулярно став приїздити на кожне засідання з'їзду мирових суддів товариш прокурора окружного суду по Валківському і Богодухівському повітах Анатолій Федорович Коні.

Мировими суддями Валківського повіту на той час було обрано колезького секретаря Миколу Васильовича Почтьонова, колезького секретаря Миколу Андрійовича Зарудного і колезького секретаря Івана Грохимовича Костиря. Головою з'їзду мирових суддів повіту був за посадою голова Валківської земської управи Олександр Романович Шидловський. Почесним головою з'їзду мирових суддів було обрано рідного брата О.Р. Шидяовського, Тульського губернатора, генерал-лейтенанта Михайла Романовича Шидловського. В засіданнях суду брав участь стряпчий та ісправник. На той час стряпчим Валківського повіту був колезький асесор Семен Іванович Горбаньов, а ісправником штабс-капітан Микола Іванович Шамонін. Його помічником був титулярний радник Павло Костянтинович Прокопович, обов’язковим (непременным) засідателем  колезький асесор Микола Миколайович Крамаренков і секретар суду - титулярний радник Віктор Миколайович Овчинников.

За належністю справ, що розглядалися у судовому засіданні брали участь і пристави (їх у повіті було два) першого стану колезький асесор Михайло Михайлович Трубіцин та другого стану
-    колезький секретар Семен Іванович Федоровський.

Валки 1867 року очима А.Ф.Коні

Отже, перше знайомство з Валками молодого 23-річного товариша прокурора Харківського окружного суду по Валківському і Богодухівському повітах відбулося восени 1867 року. Відомий російський юрист С.А. Андрієвський пізніше лишив нам словесний портрет молодого талановитого товариша прокурора А.Ф.Коні, що не пропустив жодного засідання з'їзду мирових суддів у Валках, долаючи щоразу на перекладних нелегку дорогу з Харкова до Валок: "Це був худенький дещо сутулуватий блондин з ріденьким волоссям на щоках і бородкою, з двома зморщечками по кутках видатних звивистих губ із проникливими темно-сірими очима - чи то втомленими, чи то збудженими. На вулиці в своїй демократичній одежині і м'якому круглому капелюсі він мав вигляд студента, а на судовій естраді, за своїм окремим червоним столом, в мундирі з новеньким золотим шитвом на комірці і обшлагах, коли він піднімався з високого шкіряного крісла і, спираючись на книгу Статутів, звертався до суду з якою - небудь вимогою або тлумаченням закону, він здавався юним і зворушливим стражем чистої і безстрашної правди. Він говорив рівною, природною дикцією, не сильним, але дохідливим голосом, -    інколи тим же м'яким голосом, гострословив, вставляв живий образ - і взагалі бував тим, хто умів поетично моралізувати майже не відступаючи від офіційного тону" Валківчани відразу за справами, що розглядалися у судовому засіданні, оцінили його справедливу вдачу, чесність і принциповість і стали шанобливо ставитися до молодого служителя Феміди.

Молодий юрист А.Ф.Коні на початку своєї
кар’єри у Валках . Фото 1867 року

Згадуючи свої роки роботи у Валках, сам А.Коні пізніше писав: "Валки на той час були маленьким містечком з п’ятьма тисячами мешканців, позбавленим будь-якої оригінальності. Його скоріше можна було сприйняти за велике село, якби не звичайний тюремний замок, порівняно велике цегельне приміщення, пофарбоване жовтою фарбою, будинок повітової земської управи і красивий особняк голови мирового з'їзду О.Р. Шидловського". Поїздки у Валки, особливо влітку та пізньої осені, були надто втомливими через спеку влітку і непролазну осінню багнюку, коли п’ятдесят верст доводилося долати інколи за цілу добу, втопаючи у липучому чорноземі і ночуючи на брудних клейончастих диванах маленьких поштових станцій, а інколи (під час ярмарків, коли на станціях не вистачало коней) доводилося чекати і довше.

Вперше приїхавши до Валок, Анатолій Федорович відразу ж сів за вивчення кримінальних і цивільних справ, які назавтра повинні були слухатися на повітовому з'їзді мирових судців. А вранці він був уже у слідчого валківської в’язниці , відвідував арештантські камери, а потім, уже добре підготовленим по справах, ішов на судове засідання.

Таке глибоке проникнення у суть кожної судової справи давало можливість молодому товаришу прокурора по - справедливості підходити до звинувачення підозрюваного у скоєнні злочину і вимагати адекватного покарання. Як і в кожному невеликому населеному пункті, мешканці міста дуже швидко дізналися про чесність, непідкупність і справедливість нового члена суду А.Ф.Коні. Відтак дуже скоро валківчани переконалися у високому професіоналізмі молодого правознавця і по достоїнству оцінили талант і людяність молодого служителя Феміди.

Протилежність характерів братів Шидловських

Як правило на усіх з'їздах мирових суддів повіту головував голова земської управи, який за посадою був одночасно і головою з'їзду мирових суддів Олександр Романович Шидловський. Один з нащадків відомого дворянського роду, коли його прапрадід Лаврентій Іванович Шидловський ще на початку ХVIII століття осів у селі Старий Мерчик і збудував тут перший дерев'яний палац, а у 1776 році прадід Олексацара Швдловського Григорій Романович розпочав і у 1778 році завершив тут будівництво шедевру ордерної архітектури з використанням колон, карнизів, сандриків, греко-римського орнаменту та декоративної скульптури, нині відомого на всю Україну кам’яного палацу, пам’ятки садово- паркового зодчества. Сам же Олександр Романович мав у Валках чудовий, надзвичайної краси особняк, який завжди давав прихисток молодому товаришу прокурора окружного суду А.Ф.Коні.

Олександр Романович Шидловський

Даючи господарю валківського палацу характеристику А.Ф.Коні писав: "А.Р.Шидловский - олицетворение трудолюбца, педантизма и корректности". Мабуть точніше про цього чесного і порядного чоловіка не скажеш. Понад 15 років прослужив він у Валках на посадах голови Валківської земської управи і голови Валківського з'їзду мирових суддів . І коли його у 1881 році обрали гласним суддівської палати Харківського апеляційного суду, і йому довелося покинути наше місто, то Валківські земські збори на своєму засіданні від 23 жовтня 1881 року прийняли рішення про прохання дозволу у царя на встановлення у приміщенні Валківських земських зборів і Валківського з'їзду мирових суд дів великого портрета Олександра Романовича.

Але будучи надзвичайно скромною людиною О.Р. Шидловський не дав особисто такого дозволу своїм землякам, і їм довелося звертатися до губернатора з цим проханням. Ось його текст: " Господину Харьковскому губернатору. Валковское земское собрание в заседании 23 октября сего года, вспоминая долголетнюю деятельность и службу бывшего председателя Валковской земской управы и Валковского съезда мирових судей Александра Романовича Шидловского, которому много обязаны тем порядком, коим с пользой для дела руководствуются эти учреждения и по настоящее время, а также и то, что теперь, будучи призван на высшую должность, г-н Шидловский не оставляет валковское земство полезннм сотрудничеством, земское собрание, принося г-ну Шидловскому свою искреннюю благодарность, тогда же просило его исполнить желание собрания позволеним иметь в уездной управе и съезде мирових судей его художественные портреты" І тільки 28 липня 1882 року після листування губернатора з царем Міністерство юстиції повідомило про згоду імператора на встановлення портрета О.Р. Шидловського у приміщенні Валківського мирового суду. Така вдячність земляків була справжнім визнанням заслуг Олександра Романовича перед валківчанами.

Характеризуючи постать голови з'їзду мирових суддів Валківського повіту О.Р. Шидловського А.Коні пізніше писав: "Человек одинокий и богатьй, он был во всех отношениях, так сказать, застегнут на все пуговицы и не только чужд обнчной в то время провинциальной фамильярности, но совершенно наоборот, от его утонченной вежливости веяло холодом". Незважаючи на деяку відлюдкуватість свою справу Олександр Швдловський знав пречудово і користувався величезною повагою у всіх учасників судового процесу.

Окрім голови мирового суду, Анатолій Федорович Коні з величезною часткою особистої симпатії згадує одного з мирових суддів Валківського повіту Миколу Васильовича Почтьонова як "весьма образованного человека и сведущего хозяина... Он вносил в несколько формальное отношение членов съезда к разбиравшимся делам живую струю впечатлительной души". Правосуддя у нього було поставлене надзвичайно добре, й саме тому місцеві жителі ставилися до нього з великою довірою. "Я имел случай не раз в этом убедиться во время бесед со многими из публики, - писав пізніше Коні, - наполнявшей залу заседаний, подходившими ко мне во время совещаний судей за советами и указаниями, в которых я никогда не отказывал, считая , что это - одна из важнейших нравственных обязанностей товарища прокурора, предъявлявшего заключения в мировом съезде".

Валківський з'їзд мирових суддів поважав, на відміну від Богодухівського, молодого А.Ф. Коні (йому тоді не було ще й 24 років), який брав участь у всіх судових засіданнях згідно зі своїми службовими обов’язками . І стосунки молодого прокурора з головою і суддями повітового мирового суду завжди були спокійними, дружелюбними і рівними.

Але одного разу трапився випадок, коли відразу ж заговорили про А.Коні як про принципового і досвідченого фахівця, що незважаючи на молодий вік, може настояти на своєму. Його думку після цього інциденту стали поважати не тільки на засіданнях мирового суду у Валках, ай в Богодухові та Харкові, і навіть в Петербурзі - столиці імперії. Більш маститі його колеги з усієї країни стали листуватися з Анатолієм Федоровичем. Зокрема, зберігся лист А.Коні до князя Урусова, в якому його автор пише своєму маститому і уславленому служителю Феміди в столиці Російської імперії: "Хоть мы стоим с Вами и на совершенно противоположных концах судебной деятельности, но служим общему делу и связаны общими университетскими преданиями - вот почему каждый успех блистательного князя Урусова радует неизвестного товарища прокурора по Валковскому и Богодуховскому уездам".

Саме вимогливість молодого прокурора до неухильного виконання закону і привела до зіткнення А.Коні з норовливим почесним головою Валківського з'їзду мирових судців. На цю посаду ще у 1867 році земські збори обрали рідного брата Олександра Романовича , голови з'їзду мирових суддів, генерал-лейтенанта Михайла Романовича Швдловського. Він постійно займав посаду Тульського губернатора, а інколи приїздив до брата у Валки і брав участь у засіданнях з’їзду мирових суддів, притому молодший брат завжди уступав йому місце головуючого. Як тільки Михайло Романович сідав у крісло голови, картина судового засідання різко змінювалася: воно велося з окриками на підсудних і повірених, а стосовно інших суддів головуючий визнавав тільки начальницький тон. "Злые языки, - писав А.Коні, - говорили, что некоторые его черты не ускользнули от проницательной наблюдательности Салтыкова - Щедрина , бывшего в Туле председателем казенной палаты, и нашли себе мрачно - юмористический отголосок в некоторых произведениях знаменитого сатирика".

Михайло Романович Шидловський

Так от, під час одного такого головування Михайла Романовича на з'їзді у 1868 році у Валках Анатолію Федоровичу Коні довелося вперше при ньому давати висновки у якійсь справі. Цьому з’їзду передували розпорядчі засідання, які з'ясовували всі подробиці справи, давали окремі доручення його учасникам.

Таким Анатолія Федоровича
Коні знали Валки у 1870 році.

 
Саме тут А.Ф.Коні не погодився з думкою генерал-лейтенанта у якомусь процесуальному питанні. Михайло Романович Шидловський суворо поглянув на нього і сказав: "Дивуюсь, що таких молодих людей призначають товаришами прокурора", на що Коні саркастично пошкодував, що міністр юстиції зробив очевидну помилку, призначаючи саме його на цю посаду, і запевнив головуючого, що він з кожним днем намагається позбавитися цього недоліку, (тобто стає старшим з кожним днем). Генерал різко додав, що на його глибоке переконання, товаришу прокурора, взагалі нічого робити на з'їзді, бо мирові судді і без нього знають, як потрібно вирішувати ту чи іншу справу і їх нічого вчити цьому. "Вероятно, - парирував А.Коні, - составители судебных уставов впали в эту ошибку, полагая, что не везде председателями съездов будут столь энергичные и сведущие лица, как ваше превосходительство". Шидловський майже спопелив своїм поглядом непокірного А.Коні. І тут, як на зло, при слуханні першої ж кримінальної справи у публічному засіданні, новий член з'їзду чи то через забудькуватість, чи, можливо, через незнання, не викликав свідків, вказаних при розгляді справи мировим суддею раніше, і на допиті яких наполягав апелюючий. Грізний головуючий повів розгляд справи без усіляких там церемоній і одразу ж після доповіді та неуважного вислуховування звинувачуваного став вимагати висновку прокурора. У відповідь А.Коні заявив: "Вважаю справу треба відкласти і викликати свідків". Але головуючий не здавався і вимагав висновків прокурора щодо самого змісту справи. І тоді А.Коні заявив, що він внаслідок відсутності достатніх доказів вини підсудного не може дати такого висновку. І додав: "Звинувачений на підставі ст.159 Статуту кримінального судочинства має право просити про виклик до суду свідків. А невиконання цієї вимоги звинувачуваного є істотною підставою для скасування вироку в касаційному порядку". Гнів генерала Михайла Шидловського дійшов до окрику, що це вже не його справа, що буде потім. А зараз він зобов’язаний дати висновок по суті справи, особливо зробивши наголос на слові зобов’язаний. Але прокурор також зробив наголос на цьому слові і відповів, що він зобов’язаний діяти згідно з чинним законодавством, а оскільки на підставі закону з'їзд повинен відкласти таку справу до заслуховування показань свідків, то він наполягає на цьому. "Я считаю, - продовжив прокурор, - несогласным с достоинством носимого мной звання давать заключения по не вполне выясненннм обстоятельствам дела и притом такое, от которого мне при вторичном разбирательстве, быть может, пришлось бы отказаться как от лишенного основания".

" Так ви відмовляєтесь дати висновок?" - прошипів розлючений генерал М.Шидловський. І юнак тут вже не міг стримати посмішки і відповів своїм лагідним голосом самодуру головуючому: "Так, рішуче і безповоротно".
-    Дуже добре-с, дуже добре-с - майже заволав М.Шидловський, рішуче встав з крісла і попрямував з іншими суддями в спеціальну таємну кімнату порадитися. Через десять хвилин, повернувшись до судової зали, М.Шидловський, позирнувши з неприхованою злістю на А.Коні, оголосив рішення суду: "Справу зі слухання відкласти, викликати свідків, а про відмову товариша прокурора окружного суду А. Коні дати висновки по кримінальній справі повідомити прокурору окружного суду". Як на гріх у вже іншій справі черговим чиновником була допущена майже така помилка. І А.Ф.Коні знову відмовився надати свої висновки суду по суті справи. "Ви знову! -- зло прошипів Михайло Романович, на що отримав спокійну відповідь молодого прокурора: "Так, ваше превосходительство, знову!". Цього разу після наради суддів було оголошено рішення про відстрочку слухання справи, але вже з іншим додатком: "А про поступок товариша прокурора довести до відома уже прокурора судової палати і прохати на слухання цих справ відрядити до Валок іншого прокурора".

Наприкінці слухань апеляцій по кримінальних справах на цьому з'їзді з'явилася ще й третя подібна справа, і дії товариша прокурора, можливо, вже були б оскаржені прямо міністру юстиції, якби не повірений скаржника, що був так наляканий суворістю генерала і грозою, що насувалася, не поспішив заявити, про відмову від виклику свідків.
-    Що, що? І ви тієї ж?!- волав розгніваний М.Р. Шидловський, який навіть не розторопав його заяви. Зніяковілий повірений вже пошепки повторив слова про відмову викликати свідків.
-    А-а-а! - нарешті посміхнувся генерал, - і чудово робите, що не затягуєте засідання через дрібниці!" - і в бік прокурора кинув докірливий і в той же час торжествуючий погляд.
-    Вам знову не угодно буде зробити свої висновки у справі, - заявив з видом тріумфатора М.Шидловський. Але А.Коні добре знав правила судочинства і без усіляких затримок висловив свою думку з приводу цієї справи. Суд виніс свій вирок, що базувався на висновках товариша прокурора.

Ці розбіжності між можновладним генерал-лейтенантом і молодим помічником прокурора у судовому засіданні дуже схвилювали скупу на новини валківську повітову громадськість і стали предметом різних пліток та пересудів. А коли стало відомо ще й думку окружного прокурора про те, що дії А.Ф.Коні на з'їзді мирових суддів у Валках були абсолютно правильними, і він на наступних з'їздах продовжував брати участь в його засіданнях, і не був відкликаний в інший повіт, то авторитет молодого прокурора початківця зріс до недосяжних вершин. А дружні стосунки з молодшим братом генерала Олександром Романовичем Шидловським зміцнилися ще більше.

Анатолій Федорович Коні щоразу після засідань суду запрошувався на традиційні обіди для учасників з’їзду, що давалися у будинку голови мирового суду О.Р. Шидловського. Пізніше описуючи ці прийоми у Валках і Богодухові і порівнюючи їх Анатолій Федорович говорив, що на відміну від урочистості Валківської гостинності, не було й мови. Хоча ці валківські обіди дещо "тяготили своей торжественно натянутой обстановкою и чопорной любезностью хозяина". Та це і зрозуміло, адже за одним столом збиралися і обвинувачі, і адвокати, і судді, що відстоювали кожен свою позицію у засіданнях суду.

Настало видиме перемир'я і між Михайлом Романовичем та Анатолієм Федоровичем. Хоча з ним А.Коні довелося вступити ще раз у судову перепалку, що відбулася вже тоді, коли Анатолій Федорович обіймав посаду прокурора Петербургського окружного суду у 1871 році.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Про видатного і принципового помічника прокурора Харківського окружного суду по Валківському і Богодухівському повітах заговорили спочатку у Харкові, а потім його слава дійшла й до Північної столиці Російської імперії - Санкт-Петербургу . У юридичних колах Росії зросла його репутація, як неординарної особистості. До його публічних виступів у суді, урочистих за формою і живих за змістом, стали дослухатися його колеги та звинувачувані, а про його добропорядність і справедливість стали складати легенди. Багато хто заговорив про правду і милостивість Валківського мирового суду, де одним з його учасників був А.Ф.Коні. Окремі його публічні виступи в суді стали друкуватися у пресі. Це привело до швидкого росту талановитого А.Ф.Коні у своїй кар'єрі. Незадовго, а вірніше, вже у 1871 році він був призначений прокурором Петербурзького окружного суду.

Ось таку путівку в життя дали наші Валки майбутньому світилу юридичної думки, видатному діячу судової системи та вченому - правознавцю, блискучому оратору і талановитому письменнику - мемуаристу Анатолію Федоровичу Коні.

автор тексту Микола Матвійович Желєзняк

Колектив Валківського районного суду Харківської області
висловлює щиру подяку за можливіст розмістити на просторах
офіційного веб-порталу "Судова влада України"
матеріали із книги "Найвідоміший зі служителів Феміди" автору,
голові Валківського районного відділення Національної спілки краєзнавців України,
Почесному члену Національної Спілки краєзнавців України,
члену Національної спілки журналістів України

Миколі Матвійовичу Желєзняку